м. Львів, 23 листопада 2006 року.

Доповідь Голови Правління, Генерального директора Асоціації платників податків України Василя Матійчика "Асоціація платників податків щодо захисту економічних, соціальних прав та інтересів платників податків"

                                 Шановні присутні!
Хотілось би сьогодні розпочати круглий стіл із цитати норми Конституції України, якою визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Основним Законом України визначено - Україна це правова держава і роль правових механізмів у функціонуванні державних органів та громадських організацій, що здійснюють захист економічних, соціальних прав та інтересів платників податків, все більше зростає. Оскільки це актуально зараз коли виникає багато спірних питань у сфері оподаткування, взаємостосунки державних органів з платниками податків мають здійснюватися в межах, чітко визначених законом, з дотриманням всіх правових норм і процедур. Традиційно український уряд схильний вирішувати свої поточні фінансові проблеми шляхом збільшення податкового тиску. Але збільшення податкового навантаження для суб’єктів господарювання означає або банкрутство юридичних осіб-платників податків, або, значно більшою мірою, їхній відхід до тіньової економіки.

Поштовхом для створення Асоціації платників податків України було бажання платників податків-громадян, бізнесменів та підприємців захиститися від зростання податкових вимог з боку держави та створити суспільство з більш низькими податками та більшою особистою свободою у веденні підприємницької діяльності. Асоціація є добровільною Всеукраїнською громадською організацією громадян України, громадян інших держав, осіб без громадянства, що створена на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод.

Крім того, Асоціація активно співпрацює з Комітетами Верховної Ради України, Секретаріатом Президента, Урядом та представниками Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, об’єднання роботодавців, іншими громадськими організаціями. Формування взаємної відповідальності між державою та платником податків є основним завданням Асоціації і від того, наскільки добре ми зможемо налагодити партнерські стосунки між державою підприємцем-платником податків в значній мірі залежить успіх економічної політики держави.

Головне наше завдання сьогодні - не пред’явлення взаємних претензій, а конструктивний пошук вирішення проблеми наповнення бюджету законними методами, що ґрунтуються на вимогах нормативно-правових актів. А для цього нам необхідно, так би мовити, примусити закони працювати.

Усвідомлюючи нагальність змін, нові завдання, які постають перед Асоціацією платників податків України щодо захисту законних прав та інтересів платників, у жовтні цього року Асоціацією створено перший в Україні Центр обслуговування платників податків. Його діяльність сприятиме поліпшенню відносин між контролюючими органами, в тому числі державними податковими органами, та платниками податків. З метою виконання статутних завдань структурними підрозділами Генеральної дирекції Асоціації платників податків та регіональними підрозділами АППУ проводиться робота з моніторингу чинного законодавства з питань оподаткування. За результатами моніторингу на розгляд ДПА України та комітетів Верховної Ради України Асоціацією платників податків України вносяться пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правових актів у сфері оподаткування. Оскільки ми робимо спільну справу, сподіваємося на більшу зацікавленість з боку органів державної податкової служби України. Одним із прикладів є те, що Асоціація платників податків України бере участь в роботі громадської колегії ДПА України.

Спеціалісти Асоціації платників податків України діють як представники платників податків для захисту їх законних прав та інтересів в органах державної влади та управління, судових органах, надають кваліфіковані консультації з питань оподаткування. Слід зазначити, що значна частина звернень платників податків стосуються проблем застосування норм податкового законодавства. Найбільше турбує те, що продовжує надходити велика кількість скарг на дії контролюючих органів. Йдеться про порушення порядку здійснення перевірок, необґрунтовані донарахування сум податків і застосування фінансових санкцій.

Реалізація права Асоціації платників податків України на здійснення представництва і захисту соціально-економічних прав та інтересів платників податків потребує негайного створення цілісної системи правового захисту, що включає:

• створення центрів правової допомоги та правових служб у територіальних та місцевих відділеннях Асоціації;
• надання безоплатної правової допомоги членам Асоціації та платникам податків ( консультації, складання заяв, скарг тощо);
• представництво інтересів платників податків у судах, інших органах державної влади й місцевого самоврядування;
• організація пропаганди правових знань, навчання платників податків з питань законодавства про оподаткування;
• проведення роз’яснювальної роботи з правових питань через засоби масової інформації;

Слід зазначити, що неврегульованість податкового законодавства, часті зміни нормативно-правових актів з питань оподаткування є причиною виникнення непорозумінь між органами державної податкової служби та суб’єктами господарювання. Існуючі прогалини податкового законодавства, практика безсистемного і економічно необґрунтованого надання пільг призводять до того, що основний податковий тягар перекладається на добросовісних платників податків, податкове законодавство втрачає функції стимулювання підприємницької діяльності.

Держава повинна забезпечувати стабільність податкового законодавства. Закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють податкові відносини, мають бути доступними для розуміння платників податків. Протягом законодавчо визначеного тривалого часу перелік діючих податків і зборів (обов’язкових платежів), податкові ставки не можуть збільшуватися, скорочуватися податкові пільги, як не можуть змінюватися положення про об’єкт, базу та одиницю оподаткування. Тривалість цього часу не може обмежуватися одним бюджетним роком (як це передбачено в діючому законодавстві), а має становити 3-5 років. Основним документом, що регулює всі положення нарахування та сплати податків має бути Податковий кодекс України, нормативно-правові акти податкових органів не можуть встановлювати обов’язки для платників податків, не передбачених законом безпосередньо. На законодавчому рівні мають бути чітко визначені: об’єкти оподаткування, переліки загальнодержавних та місцевих податків і зборів, механізм нарахування і сплати податку, права та обов’язки органів державної податкової служби і платників податків. Це необхідно для того, щоб підзаконні акти, що створюються державними чиновниками і приймаються в державних структурах не могли змінити або не давали можливості довільно трактувати поняття, визначені податковим законодавством. Державні податкові органи (їх посадові особи) не мають права порушувати права та інтереси платників податків, які охороняються законом.

Доречно сьогодні згадати про податок на додану вартість. Адже це як для держави так і для платника є найактуальнішим і одночасно проблематичним питанням. Основна проблема це відшкодування ПДВ та незаконність повідомлень-рішень податкових органів. Основними причинами звернень платників податків за захистом порушених прав до судів та Асоціації є неузгодженість податкового законодавства (тлумачення норм податкового законодавства шляхом надання податкових роз’яснень), неправомірне застосування податковими органами фінансових санкцій, зволікання з відшкодуванням ПДВ. Це підтверджується великою кількістю спорів, які розглядаються судами на користь платників податків. Не хотілось би говорити цифрами статистики, але слід звернути увагу, що станом на 01.11.2006 року на користь платників податків вирішено більше 50 відсотків спорів від усієї кількості розглянутих судом справ з питань оподаткування в тому числі і ПДВ.

Основною проблемою є питання включення сум ПДВ до податкового кредиту, Законом України „Про податок на додану вартість” визначено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість – відсутність податкової накладної , що визначено пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ „Про податок на додану вартість”. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає. Однак податкові органи вважають підставами для донарахування та не включення до податкового кредиту -

1) відсутність у контрагентів платника певних документів
2) або в зв’язку з тим, що контрагенти таких платників звітують з нульовими показниками або взагалі не звітують до ОДПС України,
3) платники не сплачують податки та знаходяться в розшуку,
4)визнання установчих, первинних бухгалтерських та податкових документів, а також свідоцтва платників ПДВ контрагентів недійсними
5) скасування державної реєстрації контрагентів,

Слід зазначити, що з даного питання думка Асоціації платників податків України співпадає із висновками суду, де суди зазначають що не є підставою для визнання вчинених платником ПДВ з іншими суб’єктами господарювання юридичнозначимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором, можуть нести відповідальність за наявності вини.

Крім того, ст.9 та ст.10 Закону України „Про систему оподаткування” не передбачено обов’язку та не надано права платнику податку вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Також, Закон України „Про податок на додану вартість” не передбачає обов’язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку. У відповідності до діючого законодавства, порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентом не впливають на результати діяльності платника і не можуть бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того важливим фактором є те, що на дату укладання і виконання договору та складання податкових накладних, контрагент перебував на податковому обліку як платник податку на додану вартість.

Існує також проблема, щодо відшкодування податку на додану вартість та стягнення сум відсотків, нарахованих на бюджетну заборгованість з податку на додану вартість.

Однією із них є те, що органи державної податкової служби – вимагають при настанні права у платника ПДВ на відшкодування крім визначених Законом підстав, додаткову підставу для віднесення до податкового кредиту сум з ПДВ - підтвердження сплати контрагентом податку на додану вартість. Таким чином платник податку повинен нести додаткове податкове навантаження щодо виконання зобов’язань контрагентом. Такі вимоги податкових органів законодавчо не врегульовано, оскільки відповідні норми Закону України “Про податок на додану вартість” передбачають, що підставою для отримання відшкодування податку є дані виключно податкової декларації. Це приводить до зволікань щодо відшкодування, понесення збитків державою у вигляді відсотків на суму бюджетного відшкодування , а також передчасним та неправомірним порушенням кримінальних справ.

Якщо ми звернулись до питання відшкодування ПДВ, то хотілось би зазначити факт зволікання податковими органами виконання рішень суду які набрали законної сили, щодо відшкодування платникам податку на додану вартість. Адже органи податкової служби не спішать виконувати такі рішення, а це може привести до додаткових збитків з бюджету.

Також сьогодні, не можна бути байдужим до проблем малого бізнесу, який використовує спрощену систему оподаткування. Дана система оподаткування теж потребує уваги. Багато суб’єктів господарювання звертаються в Асоціацію щодо проблем які виникають з податковими органами з питання переходу платника єдиного податку на загальну форму оподаткування. Слід зазначити, що дійсно Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» не визначено механізму та порядку переходу із спрощеної системи оподаткування на загальну в тому випадках коли контролюючий орган встановив порушення платником вимог Указу. Але проблема не в цьому, проблема в тому що податковими органами при визначенні суми виручки від реалізації платника єдиного податку, який працює з суб’єктами господарювання за договорами комісії та консигнації де виручкою від таких операцій у платника єдиного податку є виручка отримана як комісійна винагорода, - включається вся сума отримана таким платником від таких договорів. Такі дії податкових органів суперечать вимогам ст.1011 Цивільного кодексу України. Проблем є багато, і тому важливим сьогодні є, розробка та прийняття Закону України «Про спрощену систему оподаткування», де Асоціація платників податків України прийме активну участь.

Нічого гріха таїти, але найбільш болючою проблемою для платника на сьогодні є проведення державними податковими органами документальних та позапланових виїзних перевірок. Мова не йде про планові та позапланові перевірки, що визначені законодавством з оподаткування, а про документальні перевірки які проводяться більше одного разу на рік в порушення плану роботи органу державної податкової служби. Крім того, слід зазначити, що Законом України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено проведення позапланових перевірок за рішенням суду, крім випадків визначених законами «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» та «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Однак незважаючи на вимоги Закону України «Про державну податкову службу в Україні», часті без законодавчого обґрунтування перевірки податковими органами, які базуються тільки на домислах або підозрах дестабілізують виробничу діяльність суб’єктів, що приводить до зриву виконання покладених перед ним завдань, а часто і розрив контрактів, що спричиняє збитки суб’єкту бізнесу.

На превеликий жаль, ми сьогодні спостерігаємо непорозуміння що виникають між платниками податків та податковою міліцією. Бажання якнайшвидше прозвітуватись про кількісне порушення кримінальних справ (так сказати проведену роботу з викриття злочину), при цьому нехтуючи нормами податкового законодавства. Так, при винесенні податковим органом повідомлень-рішень за результатами документальних перевірок, де сума податкового зобов’язання є непогодженою в результаті її оспорювання. В порушення законодавства з оподаткування, податкова міліція порушує кримінальну справу і здійснює тиск на платника податків з метою отримання інформації, яка може бути невід’ємною частиною кримінальної справи.

Як бачимо проблем є багато. Але немає таких проблем які неможливо вирішити. Асоціація платників податків України готова сприяти налагодженню партнерських відносин між платником податків і органами державної податкової служби. Для цього необхідно відповідне реагування з боку державної податкової служби. Реалізуючи право, надане Положенням про Громадську колегію при ДПА України, Асоціація як учасник Громадської колегії, повинна би отримувати від ДПА України більшу інформацію з питання стосовно якого звернувся платник податків щодо проблем оподаткування та неправомірних дій посадових осіб податкових органів. Це дасть можливість оперативно усунути непорозуміння та підтримати імідж органу виконавчої влади.

Слід зазначити, що ми сьогодні підтримуємо також Держпідприємництво щодо роботи яка проводиться по дозвільній системі. За даними Держпідприємництва , 277 дозволів, які необхідно придбавати для проведення господарської діяльності суб’єктам господарювання, передбачені законами України. Однак вимогам статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» відповідає лише Закон України « Про карантин рослин». Це означає, що видача всіх інших дозволів може породити великі проблеми і навіть конфлікти між суб’єктами господарювання та органами влади. Ця проблема вимагає серйозного підходу із сторони органів державної влади щодо негайного приведення нормативно-правових актів з цього питання у відповідність до вимог ст.4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Асоціація, реалізуючи свої статутні повноваження щодо захисту законних економічних, соціальних та інших прав та інтересів платників податків, буде представляти і захищати їх законні інтереси в судах, підрозділах органів державної податкової служби та інших державних установах.

Олександр Водянников, науковий радник координатора проектів
Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

– З 1997 року України є учасницею Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Відповідно до ст. 9 Конституції України, конвенція є частиною законодавства і має вищу силу, аніж закони та підзаконні акти. Нещодавно Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини». Цим Законом було визначено, що конвенція та практика Європейського суду з прав людини є джерелами права, які можуть використовуватися судами України, як джерела права.

Хочу сказати, що дотримання Україною Європейської конвенції є доволі складним питанням. Вже понад дев’ять років у нас існують певні системні проблеми. Зокрема, мова йде про 140 судових справ, які були вирішені не на користь України. 80% з них стосувалися ст. 6 Незважаючи на це є і приємна звістка про те, що Верховний Суд України утворив робочу групу за підтримки ОБСЄ в Україні, яка має на меті розробку постанови, якою буде роз’яснено нижчої категорії, як саме застосовувати Європейську конвенцію. Ця конвенція містить багато аспектів, які мають відношення до податкового права. І хоча лише одна стаття цієї конвенції – ст. 1 протоколу 1 безпосередньо згадує податки та збори, практика Європейського суду з прав людини свідчить – податкові спори можуть стосуватися багатьох зобов’язань. Зокрема, статті 9 – право на свободу, якщо мова йде про кримінальні провадження; стаття 6, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд; стаття 7, яка забороняє покарання без закону; стаття 8, яка гарантує право на повагу до приватного життя.

До речі, дуже важливе положення, на яке я хотів би звернути увагу далі. Ст. 9 про свободу совісті та ст. 10 про свободу вираження, ст. 14 – заборона дискримінації та багато інших…

З практики Європейського суду вже було біля 250 справ, які так чи інакше стосувалися податкових питань. Через брак часу зосереджу увагу на головних положеннях. Це ст. 1 протоколу 1, що гарантує право на мирне володіння майном, ст. 6 – право на справедливий судовий розгляд, і ст. 8, яка гарантує право на повагу до приватного життя.

Положення ст. 1 протоколу 1 містять три окремі положення. Перше - це загальні принципи, якими гарантується право на мирне володіння майном. Друге положення передбачає можливість вилучення майна, але встановлює критерії правомірності такого вилучення. Третє положення стосується питань регулювання користування майном і питань належного функціонування податкової системи.

Податки самі по собі - це є втручання у право мирного користування загальним майном. Але розробники Конвенції були свідомі того, наскільки важливі податки для функціонування сучасної держави. Тому передбачили окремий виняток із загального принципу - поваги до права володіння майном. Але навіть існування винятку не позбавляє держави нагляду з боку установ Конвенції.

Як свідчить практика суду, держава в питаннях оподаткування користується доволі широким полем розсуду. Зокрема, жодна спроба з боку приватних осіб оскаржити податок як такий, була невдалою. Але ст. 1 визначає певні рамки, яких повинна дотримуватися держава. І в цьому аспекті досить цікавим було б навести ряд справ щодо відшкодування ПДВ, які були порушені у Франції. Наприклад, з 2002 року по сьогодні йде серія справ, пов’язана з тим фактом, що Французька республіка після прийняття шостої директиви ЄС, які були впроваджені згідно системи податку на додану вартість, протягом дев’яти років не спромоглася належним чином імпламентувати. Це викликало цілу серію позовів проти Французької держави, в яких оскаржувалася неправомірність неповернення ПДВ, що були сплачені до зміни системи. І ось перше рішення – це Адам Жюлі проти держави. У 2002 році суд визнав порушення права, гарантованого статтею 1 протоколу 1. Суд, по-перше визнав, що умова відшкодування ПДВ - вона була визнана в національному законодавстві - становить майно і тому є власністю для цілей захисту ст. 1 протоколу 1. Ця справа виникла не на порожньому місці. Були до того часу ще кілька справ. Але ця справа цікава саме тим, що вперше перед Європейським судом з прав людини постало питання порушення ст. 1 при відшкодуванні надміру сплачених податків.

Стаття 6 – право на справедливий судовий розгляд. Це дуже болюча для України стаття. Як я говорив, 80% справ, які були розглянуті, в них було визнано порушення саме положення ст. 6 Конвенції. І саме завдяки тому, що держава не виконувала остаточні рішення суду або судові рішення постійно переглядалися. Ст. 6 може мати застосування і в податкових справах. Положення частини 1, статті 6, стосується двох проваджень. Перше – кримінальне провадження, коли мова йде про визначення кримінального провадження. Друга – це провадження, які стосуються визначення цивільних прав та обов’язків. Перший аспект, на який я хочу звернути вашу увагу, - те, що ст. 6 не застосовувалася до податкових спорів, як таких. Тобто, коли суб’єкт оскаржує нарахування податку чи інші провадження, які можуть бути кваліфіковані як адміністративні. Однак, існує виняток з цього правила. А саме: провадження, які стосуються повернення надміру сплачених податків. Вони підпадають під захист та гарантії частини 1 ст. 6. І окрім цього, якщо існує певна вимога, яка має вплив на цивільні права та обв’язки і яка закріплена в законодавстві, не надається, то також можуть існувати підстави для застосування підстави ст. 6. Цей стандарт був встановлений у справі видавництва «Перескоп» проти Франції у 1992 році.

Що стосується кримінального провадження. Сам термін має автономне значення, тобто під визначенням кримінального провадження можуть підпадати не тільки власне кримінальні провадження, як вони визначені в нашому законодавстві. Це можуть бути адміністративні провадження, які відповідають певним критеріям, встановленими в практиці суду. Зокрема, якщо провадження стосуються порушення положення законодавства, яке поширюється на всіх платників податків, а не конкретної групи, чим має спеціальний статус. А таке положення встановлює певні вимоги, що підтримуються певними санкціями у випадку їх недотримання. Штрафні санкції спрямовані не на грошове відшкодування певної шкоди внаслідок недотримання, а, по суті, становить покарання з метою попередження подальшого недотримання. Тобто, це штрафні санкції, які можуть бути встановлені податковими органами. Такі санкції встановлені загальним правом, мета якого полягає в стримуванні та покаранні. І такі санкції є суттєвими. У такому випадку, навіть якщо за національним законодавством це є адміністративне провадження, мають бути дотримані всі гарантії, передбачені ст. 6 для кримінального провадження. Включаючи привілей проти самообвинувачення і привілей зберігати мовчання.

Наступним, дуже важливим положенням, є стаття 8, яка стосується поваги до приватного життя. Термін приватне життя не визначенний в практиці Європейського суду. І, як ви знаєте, визначення предмету є його обмеженням. Ось така логіка була закладена в практиці суду. Але деякі аспекти цього положення заслуговують на увагу. Перше – те, що право на повагу до приватного життя може застосовуватися до службових приміщень, особливо коли людина займається підприємницькою діяльність без оформлення документів, які дають право мати статус юридичної особи.

Цікавою є справа Кола проти Франції, в якій суд визначив, що термін “житло” також застосовується під приміщення компанії. Хоча, на думку суду, стандарт захисту права на житло у випадку юридичних осіб може бути меншим. До речі, дане рішення було здивуванням не тільки для національних органів влади держав - учасниць конвенції. Європейська комісія та Європейський суд теж були здивовані, адже до цього практика цих двох установ полягала в тому, що приміщення компаній не користується привілеєм поваги до приватного життя. Після цього рішення вся ця практика протягом року була переглянута.

Це лише декілька важливих аспектів Європейської конвенції, котрі мали застосування до податкових спорів, які можуть бути використані платниками податків на свою користь. Хочу підкреслити, що це лише невелика частина того потенціалу, який міститься в Конвенції та практиці Європейського суду. У світлі прийнятого Закону «Про виконання рішень європейського суду» суди зобов’язані дотримуватися практики цього суду. Адміністративна практика національних органів - також слідувати і бути узгодженою із стандартами страсбурзьких установ конвенції.